Алда, дрыщары, я тут вам расскажу, как дофига лежу в наркотиках и ветрюсь из темной дыры военного училища. Опыт у меня, сказать, богатый, так что влажному обмундированию приготовьтесь. Жопа началась с того, что я задрался на этот пиздюк Васю с его халтуры. Что за сука, думал я, алкаш и мелкий маргинал. Но проглотил я его закладку, и охуел, как мамонт, да и не только я. Люди, это была марка с лсд, которую даже самым здоровым и адекватным ребятам доставляла веселье.
Когда я сорвался с Васи и его кривого домика, решил, что наркотики будут моим пристанищем. Попробовал мульку, коноплю, да ваще все, что только можно было закупить. Вот вы, гопники, думаете, что нарики - это падаль, да? Нет, братва, это люди, которые видят краски, которые нам недоступны. Они настолько свободны, что готовы нарушать законы и играть судьбой, чтобы лишь окунуться в этот дурман. Но не я, сучок, я хотел освободиться от этой зависимости и почувствовать себя ветреным птицей.
Так что я решил купить мефедрон и сбежать вместе с ним из этого дебильного училища. Запасы моих бабок были не сильно втертые, но хватило на хороший материал. Начал искать поставщика, но не простого, а надежного. В конце концов, нашел своего Хитрача, который посоветовал тунеядцам, как меня, где найти желанный порошок.
Организовал я такую закупку, что самый опытный дилер не поверил бы. Поставка должна была привезти мне не только мефедрон, но и иллюзию свободы. Я запрыгнул на поезд и поехал на встречу с этим окурком. Со мной была однокашница, Даша, которая тоже считала себя грешником, и мы решили поддержать друг друга в этом сумасшедшем путешествии.
По прибытии к месту встречи, я встретил Хитрача, а моя подружка Даша швырнулась к месту сделки с полной квартиры. Хоть пидором били, она держалась за свои принципы. Я подошел к Хитрачу, у которого были уже нарки в руках. Он показал на мешок и заговорил: "Эй, чувак, вот твоя свобода. Бери, но помни, что она может убить тебя". Я нахуй не сдался и ответил: "Знаю, знаю, но я ее хочу".
И так, началась наша безумная поездка. Вместе с Дашей мы устроили себе свой маленький рай, покрытый белым снегом. Встигали и поучиться на занятиях, и потусить на вечеринках, но все это были просто мерзкие формальности. Ведь главное - были наши закладки. Без них мы были бы просто серой массой в этой жизни, а с ними мы разъезжали, как враги в танках.
И вот, однажды, когда наши запасы начали иссякать, а дружба с Хитрачем стала еще более сильной, мы решили смело взяться за дело и стать легендами наркоманов. Купили у него такой крепкий смак, что просто словами не передать. Чувствовали мы себя как боги, когда курили наши марихуаны и вдыхали запах свободы.
Но вся эта радость была лишь предвкушением того, что нас ожидало. Внезапно наших закладок стало не хватать. Встретили мы новых нариков, которые тоже были в поисках новых ощущений. Они предложили нам немного кокаина, и мы, уже в ветреном опьянении, согласились.
Так открылся весь новый мир. Мы проводили дни и ночи, гоняясь за этой чертовой полоской, ощущая себя богами, пока наш мир не рухнул. Мы стали скукоженными трупами, которые только и делают, что ищут следующую дозу. Жизнь потекла нам сквозь пальцы, а мы даже не заметили, как потеряли себя.
Теперь я вот здесь, братва, сидя на дне этой ямы. Даша пропала где-то в этом мире дурмана, а я остался один. Завязать с этим говном сложнее, чем начать. Но я вернусь, я буду свободным и не буду позволять себе быть таким убогим сучком, который дает себе втыкаться всякому говну. И завтра, я чувствую, будет лучше.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...